Боротьба с шкідниками рослин
Зведемо докупи прикрощі й біди, завдані сучасним землеробством:
– непомірність різних фізичних та матеріальних витрат;
– гола земля протягом більшої частини року;
– панування монокультури на полях та городах;
– знищення вирощеної органіки за допомогою сірників та робленого компосту;
– виробництво неїстівної їжі (яка зловісна гра слів!);
– шкода здоров’ю землероба та середовищу проживання;
– як результат — неухильне зубожіння безпосередніх виробників їжі.
Про послідовне подолання цих, м’яко кажучи, негараздів і піде мова. До рятівних засобів я йшов малими кроками і вважаю за потрібне розповісти не тільки про те, до чого прийшов, а й про шлях, який долав до природовідповідного землеробства.
Епітет «природовідповідне» дуже точно характеризує поведінку землероба: відповідно до природи. Можна сказати, він «гладить природу за шерстю». Потурати Природі, ладнати з нею — мабуть, наймісткіша й водночас найконкретніша заповідь природовідповідного землеробства.
Можна розтлумачити ці слова так. От у городі намічено якесь дійство. Треба пошукати очима й розкинути розумом, чи немає чогось подібного у природі. І в першу чергу слід скористатися природною, перевіреною віками моделлю. І лиш у випадку невдачі розширити коло пошуків, пошукати щось штучне. Ось приклади.
Загрозу навали колорадських жуків на баклажани (після повсюдного всихання картопляної гички) можна відвести так, як це твориться скрізь у природі — відстрахати шкідників іншими рослинами або нацькувати на них любителів ними поласувати. Можна, приміром, отримати на грядці (про це, щоправда, треба подбати заздалегідь) кілька розвинених кущів деревію або понатикати квітучі гілки сріблястого полину. Можна обзавестися курочками-бентамками, які їдять жуків та їх плем’я, але не схильні гребтися. Нарешті, можна скористатися дуже близькою до роботи бентамок моделлю (я не жартую) — ручним збиранням. Живе в Одесі В. В. Єгоров, якому дуже пасувало би прізвище Кулібін. У господарстві у Віктора Васильовича — десятки саморобних (але зовсім не самопальних) знарядь, що свідчать про вдале поєднання в одній особі невтомного винахідника, слюсаря-професіонала та віртуоза-електрозварювача. Плоскорізи, культиватори, саджалки, сапи (десяток видів!) і граблі різних форм та призначень… Особливо мене зацікавила нехитра дротина з натягнутим на неї шматком тканини — щось схоже на сачок для лову метеликів, совок для сміття та тенісну ракетку з виїмкою попереду. Можу свідчити: збір колорадських жуків та їхніх личинок парочкою віник + сачок Єгорова у той час, коли кущики тільки показалися з землі, а по них уже повзають мамочки, котрі готуються нести яйця — це, як кажуть в Одесі, «что-то особенного»!
Завдяки виїмці сачок засовують під кущ (точніше — під листя) біля самої землі і віником обтрушують у нього шкідників. Справа у тому, що жуки й личинки 2—4 стадії живуть на виду, на верхньому боці листка, і це найбільший їхній промах. Робота проводиться на повний зріст, із прямою спиною, і це, по суті, — вирішальний аргумент на користь сачка Єгорова. Це реальний, швидкий, найкращий спосіб приборкати колорадського жука. Правда, самки відкладають яйця на нижньому боці листка, але до цього урочистого моменту їм ще треба дожити. До речі, деякі самки зимують вже заплідненими, тож починати збір жуків треба відразу після появи картопляних кущиків із землі.
Можна сміливо сказати, що ручний збір сачком Єгорова значно продуктивніший за різне обприскування. Справді: один-два помахи віником займуть кілька секунд, а з обприскуванням «окупованого» жуками куща — і за десять не впораєшся. На ділі «збирач» буцім іде, не поспішаючи, уздовж ряду зі швидкістю, скажімо, 2—3 км на годину. А швидкість просування з обприскувачем десь уп’ятеро менша, до 400—600 м на годину, бо соплом обприскувача треба нишпорити по землі, і це вимагає обережності. Якщо зробити реальне припущення, що на площі 10 соток поміщається рядок картоплі завдовжки близько півтора кілометра, можна стверджувати, що з сачком Єгорова цей рядок буде пройдено за 30—45 хвилин, а з обприскувачем — за 2,5—3,5 години. Крім цього, треба врахувати час на пошук і придбання препаратів та самого обприскувача (а це вже багато годин, навіть днів), а також на підготовку розчину й обприскувача для роботи. От і виходить, що віник із сачком — за гамбурзьким рахунком — удесятеро спритніший за обприскувач. А вже наскільки дешевший — годі й казати.
Але і це ще не все. Збирачеві жуків вручну не треба зважати ні на погоду, ні на пору дня. Не потрібні й засоби індивідуального захисту. І ми не завдаємо ніякої шкоди середовищу проживання, зокрема божим корівкам (потрапивши в сачок, вони спурхують і відлітають). Не потрібні курочки-бентамки або цесарки. Які зиґзаґи іноді робить життя! Бо якби до сачка Єгорова додумалися років сімдесят тому, то якого стимулу позбулася б агрохімія, наскільки біднішими були б її «досягнення» у виробництві «суперцидів» — убивць усього живого!
Наново й знову доводиться дивуватися: що природніше, що ближче до природи вирішення проблеми, то менше різноманітних витрат воно вимагає, то менше шкідливих побічних ефектів має. Три метри дроту набагато дешевші за обприскувач із препаратами. Дачник, який приїхав на дачу і втрапив у негоду, зуміє викроїти півгодини «між струменями», щоб пройти картопляною плантацією з сачком Єгорова. Якщо ж усі надії на обприскувач, то довелося би бідним жукам хазяйнувати до наступних вихідних. Знайома ситуація?
До цього чудового знаряддя ми ще повернемося у другій частині.
Подивімося на проблему більш складну — на слимаків, із якими доволі успішно справлялися ненажерливі жаби, але вони практично поголовно не зуміли витримати тягарів жорстокого літа 2010 року. Очікуючи відновлення популяції жаб, можна, звичайно, прочитати про те, що треба посипати підходи до рослин роздробленою яєчною шкаралупою. Але — лише ПРОЧИТАТИ! Покористуватися — ні-ні! Тому що не видно, як практично реалізувати цю операцію, аналогу якій немає у природі.
Я часто не можу втямити, чому автори багатьох «безцінних» порад не заглядають на крок-два вперед, не простежують подумки реалізацію своїх «знахідок». Варто було б тільки задатися питанням «Як виявити шляхи міграції слимаків?» або «Де взяти неймовірну кількість шкаралупи?», і охота давати таку пораду відпала б. Або ще одна «безбашена» порада: полити всю площу городу карбофосом. Дійсно, після цього не пригодиться вивчати шляхи міграції слимаків. Але куди самому городникові після цього емігрувати?
Забігаючи наперед, скажу, що в другій частині книжки буде розказано про таку управу на слимаків, яка потурає природі: захист від слимаків поєднується з нарощуванням мульчі та підгодівлею бактерій. І валіза городникові не знадобиться.
Ще приклад. У будь-якому городі час від часу виникає проблема підтримки рослин. І вирішується вона зазвичай підв’язуванням рослин до певної опори — шпалери, кілка, ниті, перекладини. Але ж немає у природі нічого схожого на підв’язування.
Придивімося уважніше до того, як підтримуються, приміром, стебла пшениці, жита, очерету, колосняку тощо. У цих тонких, начебто беззахисних стебел «кругова порука»! У який бік не відхилилося б стебло окремої рослини, воно зустрічає напівжорстку, пружну перепону — сусідні рослини. Можна сказати, що верхівка стебла «ходить» у колі з розмитим кордоном (мал. 2). «Ходіння» верхівки стебла всередині розмитого кордону подібне до ходіння собаки у круглому вольєрі.
Технічно така підтримка, «підглянута» у природи, реалізується дуже просто. Засоби захисту рослин. Встромлюємо поруч із рослиною палицю з сучкуватою верхівкою, накидаємо на палицю й рослину кільце, вирізане з ПЕТ-пляшки, і рослину «стриножено» (чорний кружечок на малюнку ліворуч — проекція палиці, а накинуте кільце охоплює рослину і палицю). Кільце обертається навколо палиці подібно до обруча хула-хуп, а рослина ходить всередині цього «обруча» (на малюнку 3 показано два положення «обруча»). Розмір кільця залежить від підтримуваної рослини: для маточника цибулі достатньо кільця, вирізаного з літрової пляшки, а для помідора знадобиться, швидше за все, кільце з 7—10-літрового бутля.